Палац Азм

Англомовна та арабомовна Вікіпедії датують спорудження 1749 роком, німецькомовна — 1750 роком; за арабомовною Вікіпедією, дерев'яні написи в кількох залах містять рік хіджри 1163. Замовником був Асад-паша аль-Азм, османський намісник Дамаска, який також звів розташований неподалік Хан Асад-паші. Палац стоїть на місці мамлюцького палацу; німецькомовна Вікіпедія називає палац еміра Тінгіза (правив у 1312–1330 роках), а арабомовна припускає, що цю давнішу будівлю знищено під час навали Тимура в 1401 році. За даними джерел, його зводили близько 800 робітників упродовж двох-трьох років.

Після смерті замовника в палаці жили його нащадки; імператор Німеччини Вільгельм II відвідав його в 1898 році. Родина продала центральне сімейне крило владі французького мандата за 4 000 золотих фунтів — у 1920 році за англомовною Вікіпедією, у 1922 році за арабомовною. Під час французького обстрілу старого міста у Велике сирійське повстання 1925 року головна приймальна зала, лазні та дахи згоріли, а стіни були зруйновані. Архітектори Люсьєн Каваро та Мішель Екошар відбудували споруди в спрощеному, менш оздобленому вигляді; згодом палацом користувався Французький інститут.

Інститут виїхав у 1946 році. У 1951 році сирійський уряд купив комплекс (за 100 000 сирійських фунтів за англомовною Вікіпедією, за 100 010 — за арабомовною) і створив музей, який, за арабомовною Вікіпедією, відкрився 13 вересня 1954 року. З початку 1960-х років сімейне крило, зруйноване в 1925 році, реставрували, частково камінням із розібраних будівель того самого періоду. Реставрація отримала Премію Ага-хана в галузі архітектури (цикл 1981–1983 років).[1][2][3]

Комплекс займає близько 6 400 м² і вважається прикладом традиційного дамаського будинку. Він поділяється на гаремлік (сімейне крило) з приватними покоями та невеликим хаммамом, селямлік (гостьове крило) з приймальними залами й двором і крило для слуг, кухні та комор на півночі. Німецькомовна Вікіпедія налічує 16 приймальних зал та айванів в обох частинах.

Використано вапняк, пісковик, базальт і мармур. Археолог Ендрю Петерсен називає чергування рядів білого вапняку й чорного базальту (аблак) характерним для монументальної кладки Дамаска. Дерев'яні стелі розписані, а в багатьох кімнатах є мармурові басейни. Багато оздоблена лише вхідна брама, а не фасади.[1][2][3]

Музей мистецтв і народних традицій показує реконструйовані сцени повсякденного життя, костюми, музичні інструменти, зброю та ремесла, як-от скло, мідь і текстиль. За даними арабомовної Вікіпедії, у 2011 році відкрилися нові виставкові зали, зокрема одна, названа на честь першого директора музею Шафіка Імама. ЮНЕСКО зараховує палац до пам'яток, на яких ґрунтується статус Світової спадщини Стародавнього міста Дамаск.[1][2][3][4]

Джерела не містять новіших датованих відомостей про стан будівлі; остання задокументована подія — відкриття нових зал у 2011 році. У 2013 році ЮНЕСКО внесло об'єкти Світової спадщини Сирії, зокрема Стародавнє місто Дамаск, до Списку об'єктів Світової спадщини під загрозою.[3][4]