Церква святого Симеона Стовпника (Калʼат-Сіман)

Англомовна Вікіпедія вказує 390 рік як рік народження Симеона; арабомовна Вікіпедія — 389 рік і називає село Сісан. У шістнадцять років він вступив до монастиря, але його аскезу визнали надто суворою для спільного життя. У 412 році він приєднався до монастиря Теланісса, згодом усамітнився на пагорбі над ним і зрештою жив на невеликому майданчику на вершині колони, яку з часом підняли приблизно з 3 до 18 метрів. Звідти він проповідував двічі на день, і з ним радилися східні імператори. Після його смерті в 459 році суперечку за його мощі вирішили на користь Антіохії.

Через кілька десятиліть за імператорської підтримки над колоною постала велика церква. Дати різняться: німецькомовна Вікіпедія вказує період з 476 по 490 рік і пов'язує процесійні дороги з імператором Зеноном (правив у 474–491 роках); англомовна Вікіпедія називає 473 рік початком, а 490 рік — завершенням. За даними англомовної Вікіпедії, у 638 році монастир перейшов до міафізитів.

Після арабських завоювань візантійці укріпили церкву, а в 10 столітті комплекс перетворили на цитадель зі стіною та 13 вежами — звідси, як вважають, і назва «Фортеця Симеона». Хамданідський воєначальник Каргуя розграбував її та вбив ченців; англомовна Вікіпедія датує цю подію то 985, то 986 роком. Після цього місце надовго запустіло.[1][2][3]

Церкву задумали й звели як єдиний проєкт за короткий час. Чотири тринефні базиліки завширшки 24 метри кожна відходять хрестом від центрального восьмикутника діаметром 28 метрів, у центрі якого стоїть колона; будівля має 100 метрів зі сходу на захід і 88 метрів із півночі на південь. Східна базиліка більша за інші й лише вона має три апсиди, оскільки в ній правили літургію. Англомовна Вікіпедія зазначає, що восьмикутник увінчував купол, який, вочевидь, проіснував до 19 століття.

В обнесеному стіною комплексі також були дві менші церкви, монастир із каплицею на південь від східної базиліки, притулки для паломників і баптистерій на Via Sacra. Баптистерій, зведений невдовзі після головної церкви, — це восьмикутник на квадратній основі, що колись мав дерев'яний конічний або купольний дах; зі східної апсидіоли вниз веде ступінчастий прохід. Базиліку Кальб-Лозе, завершену близько 470 року, вважають зразком для архітектури й орнаменту; її стиль перейняли, зокрема, в Дейр-Турманіні та Дейр-Сеті.[1][2]

Ще за життя Симеона віряни шукали в нього поради й настанови; після його смерті місце залишалося осередком паломництва. Комплекс планували саме для цих натовпів: паломники входили з півдня крізь арку біля підніжжя пагорба й минали баптистерій і притулки на шляху до південного порталу головної церкви. Унизу, на рівнині, лежало паломницьке містечко Дейр-Семан, сполучене з Антіохією процесійними дорогами.

Від 10 століття комплекс слугував укріпленим місцем. Упродовж століть паломники відколювали від колони шматки як реліквії; значні частини стовбура востаннє були видимі в 17 столітті, а нині лишився тільки блок заввишки близько двох метрів.[1][2]

Німецькомовна Вікіпедія вказує 4 800 квадратних метрів для церкви та 12 000 квадратних метрів для всього комплексу; англомовна Вікіпедія говорить про понад 5 000 квадратних метрів. Розкопки під керівництвом Жана-П'єра Содіні між 1980 і 2004 роками виявили в західній частині мартирію поліровану чорно-червону кераміку куро-аракської культури, що виникла на півдні Кавказу між 3500 і 3300 роками до н. е.

ЮНЕСКО цінує села Вапнякового масиву як свідчення сільського життя пізньої античності та поширення християнства в сільських громадах.[1][2][4]

Під час внесення до списку у 2011 році ЮНЕСКО наголосило на дуже високому ступені автентичності сіл після тисячі років без заселення; у 2013 році об'єкт внесли до Списку об'єктів Світової спадщини під загрозою. Під час громадянської війни в Сирії пам'ятка постраждала від боїв, незаконних розкопок і вивезення каменю; 28 травня 2015 року курдські сили YPG/YPJ захопили її, а згодом втратили на користь антиурядових угруповань. У травні 2016 року російський авіаудар пошкодив залишки колони та навколишні руїни; 17 травня 2016 року генеральний директор ЮНЕСКО висловив жаль із приводу серйозних пошкоджень. До 8 лютого 2020 року Сухопутні війська Туреччини зайняли вершину пагорба поблизу пам'ятки.

Арабомовна Вікіпедія повідомляє про відновлення та реставрацію після 14-річного закриття, датовані вереснем 2026 року; інші джерела цього не підтверджують.[1][3][4]