Озеро Євфрат

Англомовна Вікіпедія вказує максимальну місткість 11,7 км³, але наводить дві різні максимальні площі поверхні (525 км² і 610 км²); фактична місткість значно нижча — 9,6 км³, за площі поверхні 447 км². Арабомовна Вікіпедія вказує максимальну місткість 14,1 км³.

Західний берег перетворився на важливе водно-болотне угіддя; на південно-східному березі ділянки знову засадили вічнозеленими деревами, зокрема алеппською сосною та євфратською тополею. Озеро є важливим місцем зимівлі перелітних птахів; до 2004 року уряд захищав частини берега від мисливців, погіршуючи під'їзні дороги. Острів Джазірат-ас-Саура є заповідником.[1][3]

Перші плани греблі на сирійському Євфраті датуються 1927 роком. У 1957 році Сирія домовилася з Радянським Союзом про технічну та фінансову допомогу, у 1960 році уклала угоду про фінансування із Західною Німеччиною, а в 1965 році — ще одну з Радянським Союзом. Греблю збудували між 1968 і 1973 роками; заповнення водосховища почалося в 1974 році шляхом зменшення стоку річки. Проєкт завершили за президента Хафеза Асада в межах його політики модернізації та аграрних реформ. У 1975 році Ірак поскаржився, що стік упав нижче прийнятного рівня, і погрожував розбомбити греблю; посередництво Саудівської Аравії та Радянського Союзу врегулювало суперечку.

Перед затопленням з 1963 по 1974 рік тривала міжнародна програма рятувальних розкопок на пам'ятках від пізньонатуфійського до османського періоду, зокрема Телль-Абу-Хурейра, Емар, Хабуба-Кабіра, Мурейбет, Телль-ес-Свейхат, Телль-Фрай і Дібсі-Фарадж. Калаат-Джабар, вершина пагорба якого стала островом, отримав захисний гласис, а два мінарети в Мурейбеті та Мескене перенесли із зони затоплення.

Під час громадянської війни рівень води значно знизився, можливо, тому, що електростанція забирала більше води, ніж давав Євфрат. У травні 2026 року, за даними англомовної Вікіпедії, рівень сягнув 97% — висоти, якої не бачили десятиліттями, — що спричинило повені нижче за течією в мухафазах Ракка та Дейр-ез-Зор.[1][2]

Схема мала зрошувати 640 000 гектарів на обох берегах. Через багаті на гіпс ґрунти, засолення, обвалення каналів і небажання селян переселятися в 1984 році зрошувалося лише 60 000 гектарів; до 2000 року цей показник зріс до 124 000 гектарів — 19% запланованого. Трубопровід постачає Алеппо 80 мільйонами м³ питної води на рік з озера.[1][2]