Монастир Богоматері Сайднайської

За переказом, Юстиніан I, полюючи поблизу Сейднаї, переслідував газель на гору, де йому з'явилася Діва Марія й наказала збудувати церкву; німецькомовна та арабомовна Вікіпедії говорять про два видіння, що визначили місце й задум. Юстиніан освятив монастир на свято Різдва Пресвятої Богородиці. Арабомовна Вікіпедія додає, що чернече життя тут існує з 5 століття. Джерела вказують відстань від Дамаска як 40 км (англомовна) або 30 км (арабомовна).

У середньовіччі Сейднайя була популярним місцем призначення, описаним у латинських паломницьких розповідях, зокрема в «Liber peregrinationis» Тітмара та «Itinerarium» Бурхарда Страсбурзького. У них ікону описують як «втілену» від шиї донизу й таку, що виділяє святу олію, — риса, відсутня в арабомовних джерелах. Землетрус 1759 року частково пошкодив монастир, а в 1860 році його, можливо, пошкодили повсталі друзи. До 1883 року від середньовічної церкви збереглася лише апсида; її включено до сучасної церкви. Бічне приміщення з фрагментом розпису датоване 12 або 13 століттям.[1][2][3]

У головній каплиці зберігаються численні ікони та дерев'яний іконостас перед вівтарем. Паломницька святиня, окрема від каплиці, містить ікону Марії, звану Шагура («Преславна»), яку тримають прихованою за оздобленою нішею зі срібними дверцятами, обабіч якої — пізніші ікони. На стінах висять срібні хрести та інші вотивні дари, залишені паломниками. Арабомовна Вікіпедія згадує бібліотеку із сотень книжок і рукописів.[1][2][3]

Монастир утримують черниці; арабомовна Вікіпедія говорить про близько сотні. Щороку 8 вересня паломники приходять на свято Богоматері Сейднайської — християни й мусульмани за німецькомовною та арабомовною Вікіпедіями, християнські паломники — за англомовною.[1][2][3]

Усі три джерела стверджують, що монастир зазнав пошкоджень під час громадянської війни в Сирії; німецькомовна Вікіпедія називає пошкодження серйозними. Жодне не наводить року чи подробиць.[1][2][3]