Храм Юпітера (Дамаск)

У залізну добу Дамаск був столицею арамейської держави Арам-Дамаск, народ якої шанував бога грози Хадада-Раммана. За даними англомовної та арабомовної Вікіпедій, його храм стояв на місці нинішньої мечеті Омеядів; німецькомовна Вікіпедія вважає невідомими і його вигляд, і розташування. Зберігся один камінь: блок зі сфінксом єгипетського стилю, повторно використаний у мечеті (німецькомовна Вікіпедія), або камінь часів правління царя Хазаїла, що нині перебуває в Національному музеї Дамаска (англомовна та арабомовна Вікіпедії). У селевкідський період Хадада ототожнювали із Зевсом; за Антіоха IV, як пише англомовна Вікіпедія, святилище перебудували як храм Зевса.

Після римського завоювання в 64 році до н. е. культ перейшов до Юпітера. Будівельний напис Августа датує початок розширення; внутрішній двір (теменос) завершили невдовзі після 14 року н. е., а зовнішній двір (періболос) — до середини 1 століття. Храм оновили за Септимія Севера (193–211). Науковець Маамун Абделькарім приписує задум архітекторові Аполлодору, уродженцеві Дамаска. Напис засвідчує візит імператора Юліана (361–363).

Під час переслідування язичників Феодосій I перетворив храм на церкву Івана Хрестителя; німецькомовна Вікіпедія говорить про знесення та перетворення окремих частин. Після мусульманського завоювання (німецькомовна Вікіпедія: 634; англомовна та арабомовна: 635) церква ще деякий час діяла; халіф аль-Валід I у 706 році наказав звести мечеть Омеядів, вбудовану в південну частину давнього теменоса.[1][2][3]

Комплекс складався з двох обнесених стінами огорож: зовнішнього періболоса, де також був ринок, і внутрішнього теменоса з целлою та культовим зображенням у центрі. На чотирьох кутах теменоса стояли вежі для обрядів семітської традиції. Головний вхід був на сході, до нього вела колонадна вулиця від агори. Німецькомовна Вікіпедія вказує 380 на 310 метрів для періболоса та 56 на 97 метрів для внутрішнього двору; Вульцінгер і Ватцінгер у 1921 році виміряли періболос як приблизно 350 на 450 метрів. До 4 століття це був найбільший храм римської Сирії.[1][2][3]

Річард Покок опублікував план комплексу в 1745 році, а Джосайя Портер у 1855 році — план, на якому показано 40 колон або фрагментів колон, що збереглися між будинками. За даними арабомовної Вікіпедії, з 2006 року перед південною брамою мечеті розкривають залишки храму. ЮНЕСКО називає значні залишки храму Юпітера серед найдавніших видимих римських свідчень в об'єкті Світової спадщини «Стародавнє місто Дамаск».[1][3][4]

Частини стін теменоса нині утворюють зовнішні стіни мечеті. Збереглися залишки трьох входів зовнішньої огорожі, серед них західна брама між Сук-аль-Хамідія та мечеттю з добре збереженими частинами колонади; на сході вісь продовжується до кварталу аль-Каймарія. Інші фрагменти розпорошені навколишніми будинками, крамницями та ханами. Датованого звіту про стан немає.[1][2][3]